|
Вища освіта в США
 Кожного року понад три мільйони учнів закінчують середню школу, з них майже мільйон поступають до вищих навчальних закладів. Стати студентом одного з престижних американських університетів — це вже велике досягнення для випускника середньої школи. Деякі коледжі провідних університетів притягують майже два проценти випускників кожен, але тільки один з десяти абітурієнтів стає студентом. Відбір студентів ведеться на основі (а) їх шкільних результатів; (б) рекомендації шкільних вчителів; (в) враження, яке вони справили під час співбесіди в університеті; (г) їх результатів на Тесті по шкільній успішності (SAT).
Система вищої освіти в США складна. Вона розділяється на чотири категорії:
(1) університети, які можуть мати (а) декілька коледжів, по закінченні яких студент отримує звання бакалавра, (б) один чи більше коледжів для тих, хто збирається отримати звання магістра або доктора;
(2) інститути з чотирьохрічним навчанням — коледжі — більшість з яких не є частиною університетів;
(3) технічні навчальні заклади, в яких навчання продовжується від шести місяців до чотирьох років, де вивчається широке коло професій — від перукаря до бухгалтера і комп'ютерного програміста;
(4) дворічні, або громадські коледжі, де студенти можуть отримати багато професій чи продовжити після цього навчання в чотирьохрічних коледжах або університетах.
Будь-який з цих навчальних закладів, в залежності від джерела фінансування, може бути приватним або громадським. Великої різниці в якості навчання між приватними і громадськими навчальними закладами не існує. Але це не означає, що всі вони мають однакову престижність і що між ними немає різниці в матеріальному забезпеченні.
Багато університетів і коледжів, як приватних, так і громадських, мають високу репутацію, пропонуючи цікаві програми і даючи своїм студентам відмінну освіту. Більшість з них відповідають всім вимогам. У той же час деякі навчальні заклади дають середній рівень освіти, і їх студенти не завжди стають вченими, видатними діячами, професіоналами в своїй справі. Престижність того чи іншого навчального закладу визначається якістю викладання, наявністю технічних засобів навчання, бібліотек, спеціальних курсів, а також числом і рівнем підготовки абітурієнтів, тобто на яких умовах даний навчальний заклад відбирає своїх студентів. Всі ці фактори доповнюють один одного.
В США існує чіткий розподіл на більш і менш престижні навчальні заклади. Навчатися в перших з них дорожче, але по закінченню випускник має переваги при працевлаштуванні і для подальшої кар'єри. Щоб стати студентом одного з таких коледжів, мільйон випускників середніх шкіл щороку здають екзамени SAT. Але недавно наголос на екзаменах при вступу до вузу було піддано критиці, тому що при цьому визначаються знання тільки математики та англійської мови. Виступаючи на захист вступних екзаменів, адміністрація багатьох університетів підкреслює, що ці екзамени дають змогу справедливого відбору студентів, коли число претендентів на одне місце досягає 10-12 чоловік.
ЧОМУ АМЕРИКАНЦІ ЙДУТЬ ВЧИТИСЯ ДО КОЛЕДЖУ?
США займають перше місце серед промислово розвинутих країн відносно частки молоді, яка отримує вищу освіту. Які причини цього? Що штовхає сім'ю з середнім рівнем доходів брати до 120000 доларів в кредит, щоб їх син або дочка могли чотири роки навчатися в приватному університеті? Чому батьки в сім'ях з низьким рівнем доходів беруть додаткову роботу, щоб забезпечити своїм трьом дітям навчання в державному університеті — це приблизно 4000 доларів на кожного? Чому сорокарічна жінка кидає свою роботу і витрачає свої заощадження на придбання вищої освіти, яку вона не отримала, коли була молодшою?
Американці дуже високо цінують вищу освіту. Це пояснюється давніми політичними традиціями країни. Люди в США завжди вважали, що освіта необхідна для функціонування демократичного уряду. Вони впевнені, що освіта готує людину для свідомого політичного життя, в тому числі, участі в виборах.
До Другої світової війни здавалось, що середня освіта відповідає більшості вимог людей, але післявоєнний період поставив перед американцями десятки нових складних питань, таких як використання атомної енергії, ґенна інженерія, космічні програми, допомога зарубіжним країнам. Американцям рідко доводиться безпосередньо брати участь в вирішенні подібних проблем, це роблять представники влади, яких вони обирають. Внаслідок цього, останніми роками все більше американців вважають вищу освіту, як і можливість зробити вільний політичний вибір, необхідними для розв'язання подібних проблем.
Крім цих, досить ідеалістичних причин отримання вищої освіти, більшість американців вважають її необхідною для збільшення своїх прибутків. В деяких сферах, таких, як право, медицина, освіта, технології, вища освіта є необхідним першим кроком для успішного просування по службі. Інші професії не вимагають обов'язкової вищої освіти, але багато молодих американців вважають, що диплом про вищу освіту дозволить їм отримувати більшу зарплату на першій роботі. Сьогодні ця робота дуже вірогідно включає обробку інформації: більше 60 процентів американців працюють вчителями, програмістами, секретарями, юристами, банкірами тощо, де їм доводиться здобувати, обмінюватись і використовувати інформацію. Щоб успішно справлятися з такою роботою, атестата про середню освіту явно недостатньо.
ОБИРАЮЧИ КОЛЕДЖ АБО УНІВЕРСИТЕТ
Крім інформації про вступні вимоги вузу (в тому числі оплату), при виборі університету або коледжу американці беруть до уваги ще багато аспектів. Їм треба знати:
- Які вчені звання пропонує вуз? Як довго продовжується навчання? На молодших курсах (коледж) звичайно пропонується чотирьохрічний курс «гуманітарних наук», після чого присвоюється звання бакалавра мистецтв (В.А.) з таких предметів, як історія, мови і філософія. (Термін «гуманітарні науки» йде від «лібералес артес», латинського виразу, який визначав вільні, або людські мистецтва і навики. В часи Римської імперії їх могла отримати тільки вільна людина, а не раб). Багато гуманітарних коледжів також пропонують звання бакалавра наук (B.S.) з фізики, хімії чи других точних наук. Технічні навчальні заклади пропонують курси з сільського господарства або бізнесу з різним строком навчання, а навчання в общинних коледжах продовжується два роки.
Випускники старших курсів в Америці отримують звання магістра і доктора як мистецтв, так і точних наук. (Термін «доктор» походить від латинського слова «досере», що значить «навчати»). Щоб отримати ці знання, потрібно навчатися на старших курсах від двох до чотирьох років. Але якщо навчання зв'язане з оригінальними дослідженнями, студент може додатково провести в університетських бібліотеках і лабораторіях місяці і навіть роки.
- Які навчальні програми пропонують коледжі або університети? Що потрібно для отримання звання? Кожен американський університет чи коледж має свою власну програму. На молодших курсах можуть бути обов'язкові для кожного студента предмети (наприклад, світова історія, математика, методи досліджень або вміння писати твори). Все ж студенти самі вибирають свої «профілюючі» дисципліни (це дисципліни, з яких вони хочуть отримати вчене звання), а також певне число «факультативних» предметів (це не обов'язкові для них предмети). Згідно з даними Національного інституту освіти, урядової організації, американські коледжі та університети пропонують більш як 1000 профілюючих дисциплін, а число факультативних вимірюється десятками тисяч.
На молодших курсах студент, звичайно, повинен заробити певне число «заліків» (близько 120), щоб отримати по закінченні чотирьох років навчання звання. Щоб отримати заліки, необхідно відвідувати лекції (або лабораторні заняття), виконувати завдання і успішно здавати екзамени. Один залік з окремого курсу, як правило, потребує години роботи в класі щотижня. Трьох-заліковий курс із біології може включати в себе дві години лекцій плюс годину лабораторної роботи на тиждень. Курс може продовжуватись від 10 до 16 тижнів — «семестр».
- Чи є коледж або університет громадським закладом (який управляється державою або місцевою владою), чи це приватний заклад? Якщо він приватний, то чи є він релігійним навчальним закладом? В США немає національної (федеральної) системи освіти, кожен з 50 штатів, а також деякі великі міста, мають свій власний університет. (Федеральний уряд керує навчальними закладами, де готуються професійні кадри для збройних сил — наприклад, Військово-морська академія США в Аннаполісі, Меріленд).
Коло 25 відсотків всіх вузів у США є приватними і управляються релігійними організаціями. Більшість з них відкриті для студентів різних віросповідувань, але в деяких релігійних навчальних закладах усі студенти повинні відвідувати релігійні обряди. Також існують деякі приватні заклади, які не мають зв'язку з релігією.
Як громадські, так і приватні вузи залежать від трьох джерел доходів: плата за навчання, благодійництво (пожертвування заможних людей) та державне фінансування. Благодійницькі фонди деяких університетів дуже великі :в Гарвардському, Прінстонському та Єльському університетах вони перевищують мільярд доларів. Більша частина грошей платників податків йде на фінансування громадських навчальних закладів.
- Які розміри мають вузи? В Америці існує багато маленьких коледжів, в деяких з них навчається менше 100 студентів. Але більша частина абітурієнтів вибирають великі університети. В середині 1980-их років існувало сім університетів, в кожному з яких навчалось понад 100000 студентів. (Один з них, Державний університет Нью-Йорку, має понад 60 студентських містечок в різних куточках штату).
Чим пояснюється успіх великих університетів? До недавнього часу на це можна було відповісти просто: вони пропонують найкращі бібліотеки та умови для наукових досліджень. Можливість користуватися «головним» (дуже великим) комп'ютером і сучасними лабораторіями притягує на факультети цих вузів провідних науковців. А студенти прагнуть навчатися у справжніх знавців своєї справи. Одним з важливих факторів високої репутації американських університетів є їх дослідницькі програми. Але за останні роки частка вищих наукових звань, отриманих за роботу в «чистих» (дослідницьких) науках, зменшилась. Це стосується гуманітарних наук. Студенти, як і раніше, намагаються поступити до найстаріших і найбільш престижних університетів, але при цьому прагнуть отримати нові різноманітні навчальні програми.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ
Протягом 1970-1980-их років існувала тенденція зменшення популярності традиційних гуманітарних наук. Замість цього, студенти вибирали профілюючі дисципліни, які готували їх до конкретної роботи. В 1987 році 56 відсотків звань бакалавра були отримані в сфері бізнесу і менеджменту, комп'ютерної техніки і інформатики, освіти, машинобудування, медицини та суспільствознавста. Тільки 13 відсотків звань були отримані в традиційних науках та Мистецтвах.
Але деякі оглядачі вважають, що ця технократична тенденція закінчується, і студенти все частіше обирають традиційні області навчання. Вони приводять той факт, що в 1987 році число тих, хто отримав звання бакалавра з математики, виросло на 49 відсотків порівняно з 1981 роком, коли воно було на самому низькому рівні. Зростає кількість тих, хто отримав звання бакалавра з англійської мови та літератури, іноземних мов, історії та фізики.
В багатьох аспектах це нове збільшення популярності гуманітарних наук є поверненням до давніх традицій в американській освіті.
ТРАДИЦІЇ В ОСВІТІ
На час заснування американських колоній в 1600-их роках в світі вже існували дуже старі університети. Історія університету Аль-Аз-хар в Каїрі нараховувала понад 600 років, декілька століть існував університет Болоньї в Італії. Англійські університети Оксфорд і Кембрідж, а також Паризький університет, були засновані в XII столітті.
Європейські коледжі були продовженням своїх університетів. Перші коледжі були відкриті в Парижі, як місця постійних занять студентів університету. Як правило, всі студенти, які перебували в одному місці, вивчали однаковий предмет (право, медицину, теологію тощо). Термін «коледж» поступово став означати місце, де вивчали певний предмет (наприклад, право). Таким чином коледжі стали вищими навчальними закладами.
Як коледжі, так і університети відігравали значну роль в житті Англії на той час, коли люди почали мігрувати в Північну Америку. В перші 25 років існування Колонії Масачусетської затоки туди прибуло понад 100 випускників Оксфордського, Кембріджського та Дублінського університетів. Природно, що перші колоністи заводили в Америці такі ж правила, які існували в їх країнах. А, так як багато колоністів прибуло до Америки в пошуках свободи віросповідання, не викликає подиву, що їх перші коледжі готували церковників. Цю ціль мав Гарвардський коледж, заснований в 1636 році, так як і Коледж Вільяма та Мері (Вірджинія, 1693) та Єльський коледж (Коннектикут, 1701). На час завоювання незалежності у 1783 році було засновано ще шість коледжів: Прінстон (Нью-Джерсі), Пенсильванія і Колумбія (Нью-Йорк), Браун (Род-Айленд), Ратґерс (Нью-Джерсі) та Дартмут (Нью-Гемпшир). Зараз це — престижні діючі університети.
КОЛЕДЖІ НОВОГО СВІТУ
В XVII столітті колонії процвітали. Англійці та інші європейці, які покинули свої країни бідняками, стали в Америці землевласниками та купцями. В Європі коледжі існували для еліти (членів заможного «вищого класу»), але в Америці в початковий період колонізації не існувало чіткого класового розділу. Тому ті, хто міг дозволити собі, посилали своїх синів (але не дочок) в колоніальні коледжі. Не всі з цих молодих людей вчилися на церковника. На середину XVIII століття тільки половина випускників американських коледжів присвячували своє життя релігії. Інша половина, як правило, ставала юристами, лікарями та бізнесменами.
Чому навчали в колоніальних коледжах? Як і в Європі, базовими предметами були латинська та грецька мови, а також філософія та теологія. Але, відповідаючи на інтереси «нового студента» в Новому Світі (так тоді називали Америку), коледжі також вводили «сучасні» предмети. Студенти вивчали і обговорювали нові політичні ідеї англійця Джона Лока та француза Монтеск'є. Вони цікавились географією. Деякі колоніальні коледжі пропонували навіть курси так званих «практичних» наук — спостереження, навігація, ведення господарства (фермерство), комерцію (торгівлю) та управління.
Але основні цілі та методи академічної освіти XVIII століття в колоніальних коледжах не мінялись. Ці коледжі продовжували брати приклад з Оксфорду та Кембріджу: їх метою було виховання студентів, передача знань, набутих минулими поколіннями. Вони не пропонували своїм студентам проводити власні дослідження, або розробляти нові ідеї. Навіть після завоювання незалежності в 1783 році, подібна модель вищої освіти продовжувала існувати в США протягом більшої половини наступного століття.
ДЕМОКРАТІЯ І ОСВІТА
На час інавгурації першого президента США Джорджа Вашингтона в 1889 році в американському суспільстві утвердились декілька провідних ідей. При народженні нової країни появилось кілька визначних документів: памфлет Томаса Пейна «Здоровий глузд». Декларація про незалежність. Конституція США, а також Федеральні документи (есе, в яких обговорювалась нова конституція). Вже саме читання і обговорення цих документів являлось освітою. Американці почали добре розуміти принципи демократії і місце уряду в державі.
Інколи було нелегко поєднати два принципи: принцип успішності та ефективності навчання і принцип збереження народного контролю над урядом. Наприклад, коли засновники нової держави захотіли дати більше освіти всім громадянам, американці це вітали. Але коли Дж. Вашингтон і наступні п'ять президентів запропонували відкрити в столиці національний університет, Конгрес відповів на це відмовою. Народні представники боялися передавати центральному уряду дуже багато повноважень. Вони вирішили, що питання освіти буде продовжувати знаходитись в руках кожного штату і общини.
XIX СТОЛІТТЯ
В XIX столітті над США пронеслися сильні штурмові вітри. І якщо говорити про їх напрямок, то можна сказати, що вони дули з заходу: мільйони європейців перетнули Атлантику, щоб жити в новій країні. Разом з прибулими раніше жителями вони продовжували просуватись на захід Північно-американського континенту. Як першопрохідці, по мірі просування до Тихого океану, вони засновували ферми, міста та коледжі. Більшість з цих нових коледжів були бідні, але туди міг поступити майже любий, хто мав для цього інтерес та час. По мірі розвитку цієї тенденції, європейська модель освіти почала змінюватись.
Ще одна причина цих змін зв'язана з допуском в коледжі жінок. Перші три жінки, які отримали звання бакалавра в американському вузі, закінчили коледж Оберлін, Огайо в 1841 році. Але Оберлін, який почав приймати студентів незалежно від їх раси або статі ще в 1830-их роках, був винятком. Більша частина коледжів в першій половині XIX століття відмовлялась приймати жінок. Також вважалось непристойним, коли жінки і чоловіки вчились в одному класі. (Навіть в Оберліні жінкам не дозволялось відвідувати вечірні заняття, де за за допомогою телескопа вивчались зірки). Таке ставлення змінювалось повільно. Вассар (Нью-Йорк), перший американський коледж для жінок, відкрився тільки в 1865 році. На протязі наступних 35 років відкрились коледжі Велеслі, Смітт (обидва в Масачусетсі) та інші.
Але корінні зміни в системі американської вищої освіти почалися з прийняттям корінного закону — Акта 1862 року про дарування землі коледжам. Згідно з цим законом, федеральний уряд передавав штатам великі ділянки громадської землі для розвитку сільськогосподарських та технічних коледжів. Штати продавали цю землю і направляли виручені кошти для заснування таких коледжів.
Акт про дарування землі позначив початок федерального впливу на вищу освіту — впливу, який базувався на фінансовій допомозі. Він також став початком нової тенденції: нові коледжі почали глибоко розробляти проблеми наукового ведення сільського господарства.
В 1869 році новий президент Гарварду Чарльз Еліот реорганізував свій найстаріший в країні коледж в університет. Він посилив вступні вимоги, додав нові курси (в тому числі, факультативні дисципліни) і підняв стандарти отримання наукових звань. Через декілька років в Меріленді відкрився Університет Джона Гопкінса, а ще через десять років — Університет Чікаґо (Іллінойс) та Стенфордський університет (Каліфорнія). Ці нові вузи, які були спрямовані на проведення досліджень, ввели навчальні програми старших курсів (подібний рівень освіти вже існував деякий час в Європі). На початок XX століття американські вищі навчальні заклади мали такі риси:
- Ціла низка молодших та старших курсів ввели спеціалізацію (наголос на певному предметі). Наприклад, для підготовки вчителів були засновані «нормальні школи».
- Багато коледжів та університетів, якими до цього керували релігійні громади, стали просто приватними, або навіть громадськими навчальними закладами.
- Більшість коледжів та університетів були змішаними (відкритими для чоловіків і жінок). Після відміни рабства темношкірі американці також почали навчатись в коледжах і університетах. (Але тільки через багато років було докінчено з шкільною сегрегацією — практикою навчання чорних та білих в різних школах).
Але, незважаючи на всі ці зміни, вища освіта все ще вважалась в США елітарною: ії отримували найбільш талановиті, заможні, або ті, хто міг дозволити собі вчитись, не працюючи.
ОСВІТА ДЛЯ ВСІХ
В 1944 році Конгрес прийняв Закон про адаптацію військовослужбовців, який незабаром отримав в народі ім'я «Біль про права Джі-Ай». («Джі-Ай» — так в той час називали американських солдат. Ця назва є англійським скороченням «дарунків уряду» — обмундирування та інших речей, які «дарувались» солдату). Цей Закон обіцяв фінансову допомогу членам збройних сил по закінченні другої світової війни, в тому числі допомогу на придбання вищої освіти.
Через рік війна закінчилась. Передбачалось, що за допомогою для придбання вищої освіти звернуться 600000 ветеранів війни. До 1955 року понад 2 мільйони ветеранів другої світової війни використали свій Біль про права, щоб навчатися в коледжі. Багато з них були вихідцями з бідних сімей. На момент звернення за допомогою тридцять процентів з них були одружені, 10 процентів мали дітей. Дуже багатьом з них приходилось підробляти під час навчання. Це було нелегко, але колишні військові вважали, що диплом про вищу освіту (який вони не могли отримати без допомоги) покращить їхні шанси отримати добру роботу в післявоєнній економіці. Деякі з них пішли в коледжі, де вивчались гуманітарні науки, другі — до технічних та професійних навчальних закладів. Вони досягнули в навчанні великих успіхів, і це змусило всіх, хто мав відношення до вищої освіти, переосмислити її цілі. Всього за декілька років американські ветерани війни змінили образ претендента на навчання у вузі.
В післявоєнній Америці місце в студентських містечках шукали і інші категорії населення. Почало збільшуватись число жінок, які навчались в вузах. Було покінчено з расовою сегрегацією в початкових та середніх школах, і темношкірі американці отримали рівні права вступати до вибраного ними коледжу.
На початок 1960-их років деякі коледжі ввели спеціальні плани та програми, щоб зрівняти можливість отримати освіту на всіх рівнях, для всіх груп. Деякі з цих програм отримали назву «програми по підтвердженню прав». Їх ціллю було компенсувати колишню нерівноправність, даючи спеціальні переваги представникам меншостей, які прагнули вчитися або працювати в коледжі. (В США термін «меншість» часто має два значення: (а) меншість — це етнічна або расова група, яка становить невеликий відсоток в загальній кількості населення; (б) цей термін також вживається для найменування групи, яка не є керуючою політичною силою.) Деякі коледжі, наприклад, виділяли кошти на підготовку студентів-представників меншостей, коли ті ще навчалися в середній школі.
На початок 1970-их років уряд США твердо підтримував дані міри. Він вимагав від коледжів та університетів, які фінансувались суспільством, вводити певні програми по підтвердженню прав. Але коли коледжі почали установлювати квоти (фіксовану кількість) прийому студентів-представників меншостей, багато американців (включаючи американців-представників меншостей) почали протестувати. Вони вважали це однією з форм дискримінації.
Так як і більшість (але не всі) проблеми в житті американського суспільства, цей конфлікт був вирішений змінами і компромісом. Коледжі продовжували програми по підтвердженню прав, але робили це менш спірними методами. Один великий університет, наприклад, оголосив, що він буде намагатись приймати студентів, які б внесли до студентського середовища різноманітні таланти. Таким чином, він розглядав всіх абітурієнтів, в тому числі представників меншостей, керуючись не тільки їх успішністю в середній школі та на вступних екзаменах, але також їх талантами, добровільною діяльністю і «життєвим досвідом».
Яких успіхів досягнула подібна практика? Студенти американських коледжів — представники все більш різноманітних соціальних груп. В 1987 році 54 проценти з них були жінками. В тому році жінки отримали 51 процент всіх звань бакалавра і магістра, а також 35 процентів докторських та професорських звань. Але не всі групи мають такий успіх.
Хоча 59 процентів випускників середніх шкіл 1988 року продовжили в тому ж році навчання в вузах, серед афро-американців цей показник дорівнює 45 відсоткам. Діячі освіти разом з усіма працюють, щоб підвищити цей показник.
Американські коледжі та університети починають також приймати представників нетрадиційних груп — студентів, які працювали декілька років перед вступом до коледжу, або які продовжують працювати під час навчання. В 1987 році 41 відсоток студентів коледжів були старші 25 років, а 43 відсотки працювали.
ВИША ОСВІТА ЗАВТРА
Чи можуть американські коледжі та університети почивати на досягнутих результатах? Зараз в Америці близько 12 мільйонів студентів. Вони живуть в суспільстві, яке твердо вірить в зв'язок між освітою і демократією. В їх розпорядженні великі бібліотеки (тільки в Гарварді більше 10 мільйонів томів), останні технічні досягнення і традиції науково-дослідницької роботи. (Перший в світі електронний комп'ютер був, наприклад, розроблений в Університеті Пенсильванії). Вони можуть вільно добиватися своїх цілей, розвивати свої здібності та здобувати професійні знання.
І все ж багато американців не задоволені станом вищої освіти в країні.
Мабуть найбільше нарікань викликають навчальні плани вузів і, особливо, широке розповсюдження факультативних дисциплін. В середині 1980-их років Асоціація американських коледжів (ААК) опублікувала доповідь, в якій закликала до викладання всім студентам певного набору традиційних дисциплін. Згідно з цією доповіддю, це мають бути точні науки і вивчення культурних відмінностей (а також основні навики грамотності). Дещо подібна доповідь під назвою «Охопленість навчанням» була опублікована Національним інститутом освіти (НІО). В ній НІО прийшов до висновку, що навчальні програми вузів стали «надмірно професійними і зв'язаними з роботою». Доповідь також попередила, що вузівська освіта практично не розвиває в студентах «загально прийнятих цінностей та знань», які традиційно зв'язують американців. Чи правдиве це звинувачення?
На даний момент, можливо, в ньому є доля істини. І справді, деякі студенти отримують свої дипломи без вивчення західної цивілізації, вже не кажучи про другі світові культури. Інші закінчують коледж, не вивчаючи точних наук чи управління. У відповідь на це, деякі коледжі почали робити наголос на обов'язковому для всіх студентів певному набору дисциплін.
З іншого боку, багато студентів і деякі викладачі виступили з критикою навчальних програм вузів, як «євроцентричних», які нехтують культурами Африки, Азії чи Латинської Америки. Це привело до появи руху, спрямованого на «мультикультуралізм», тобто вводу до навчальних програм багатьох вузів таких дисциплін, як африканська література або роль жінки в суспільстві. Деякі традиціоналісти вважають, що ця тенденція зайшла занадто далеко.
Дані проблеми свідчать, що американська вища освіта змінюється, як це відбувалось на протязі всієї її історії. І, як і в минулому, ці зміни можуть йти в досить несподіваних напрямках: пуритани заснували коледжі для підготовки церковників, але студенти цих коледжів залишились в історії як керівники першої в світі конституційної демократії. Коледжі, яким була дарована земля, мали ціллю навчати сільському господарству та машинобудуванню будівників американського заходу. Зараз багато з цих коледжів являється ведучими в світі по науковим дослідженням. Американські університети були засновані для навчання досить невеликої еліти. В XX столітті колишні військовослужбовці, жінки та представники меншостей заявили про своє право навчатися в цих університетах. Повний результат цієї зміни, можливо, ще в майбутньому.
Для американців завжди було дуже важливо «примусити систему працювати». Це особливо стосується сфери освіти. Перед американцями зараз постали важливі питання: «Яку роль в світі повинна відігравати Америка як найстаріша конституційна демократія, найбільша економічна держава і перша в світі ядерна держава?» Американці високо цінують право висловити свою точку зору на ці питання. Але вони, в той же час, усвідомлюють всю складність цих питань. Щоб прийняти участь у вирішенні подібних проблем, більшість американців відчуває, що їм необхідна вся інформація, яку вони можуть отримати. Найважливішу роль в цьому відіграють коледжі та університети. І які б вимоги про поліпшення навчання перед ними не ставились, їх майбутнє майже гарантовано прагненням американців до розвитку і вдосконалення. Наступною зміною в системі освіти США, можливо, буде тенденція продовження людьми навчання в вузах протягом всього їхнього життя.
|
